28 мая 2016

Фестиваль як спосіб життя

  • Ирина Шевченко
  • Оцените материал
    (7 голосов)
795

... Все починається зі страшної метушні: зустрічі зі старими друзями, знайомство з новими, поселення, уточнення програми, відкриття… Оргкомітет, звісно, прагне саме це збіговисько талантів зробити найпрестижнішим, представницьким і барвистим. У центрі кожного такого дійства - поважне журі, яке переглядає, оцінює, висуває… За три-чотири дні фестиваль проживає своє бурхливе життя і вибухає кульмінацією нагородження: журі підводить підсумки та роздає «слонів». А потім щасливі володарі подарунків, кубків, медалей, грамот, дипломів, «Оскарів», «Нік» і інших дурниць - зі сльозами розчулення роз'їжджаються по домівках, щоб хвалитися перемогами. Вдома, як правило, на нагороди дивляться, знизуючи плечима,  та з легким презирством запитують: «І що? Солити, чи що ці дипломи будете?» І дійсно: навіщо все це?

Юнкорівські тусовки

Фестивалів у світі - не злічити. Показати себе і подивитися на інших найчастіше збираються художники, актори, співаки, танцюристи і, природно, кіношники.

А в Україні є ентузіасти, які вже понад 20 років регулярно влаштовують тусовки дитячої та молодіжної преси. Газетярі, фотографи, телевізійники, кіношники та «айтішники» в віці від 10 до 21 року на повному серйозі змагаються за звання кращих, відвойовують «Гран-прі» і колекціонують дипломи за перемоги в десятках номінацій.

В Україні популярні регіональні «Осінні барви Буковини» (Чорнівці), «Будемо разом!» (Дніпро) та донецький «Жми на рекорд» (Святогірськ); Національний конкурс шкільної преси у Миколаїві, а такоже міжнародні - ЗОСя ( «Золота осінь Славутича»), «Кришталеві джерела» (Київ), «Золоте курча» (Київ), «Прес-весна на Дніпрових схилах» (Київ) та «Дитятко» (Харків).

Ставлення до самих фестів неоднозначне. Найбільш масовий Національний вже не може вмістити усіх бажаючих, бо кількість юнкорів в Україні росте якось по експоненті, а путівки на фест отримують відсотків п’ять з тих, що заявилися на участь у конкурсі. Весела та барвиста ЗОСя проходить в такому радіаційно-брудному місті, що взагалі виникає питання, як можна туди возити дітей. «Кришталеві джерела» переживають не першу в своєму житті кризу, бо держава більше не надає підтримки цьому чудовому, академічному аудіо-візуальному фесту. «Жми на рекорд!» - найбільш теплий та демократичний за оплатою, навпаки – у періоді ренесансу та переосмислення своєї сутності.  Харківський «Дитятко» явно на злеті: потрапити до цього поважного міжнародного заходу бажають все більше юних телевізийників та кіношників, але журі попереднього відбору – найсуворіше з усіх можливих.

 

Прес-весна на дніпрових схилах

А київська «Прес-весна», що вчотирнадцяте відгриміла наприкінці травня,  вирізняється універсальністю (тут змагаються юнкори всіх видів ЗМІ) та стабільністю: наразі зібралися чи не найбільше учасників за всю історію фесту. На конкурс надіслано більше ніж 3000 робіт у різних жанрах та більше 500 заявок на участь із 18 областей України. А ще у фестивалі прийняли участь гості із Нідерландів, Польщі та Білорусі.

Опікуються фестивалем Міністерство освіти і науки України та департамент освіти і науки КМДА, а організатор -  Київський Палац дітей та юнацтва (директор Оксана Добровольська), зокрема керівник Інформаційно-творчого агентства (ІТА) «Юн-Прес» Надія Іллюк.

Родзинкою проекту є його довготривалість: він стартує у листопаді (починається прийом робіт на заочну частину конкурсу), а фінішує у травні.  Незмінне й кредо  фестивалю: «Стань студентом вже у травні», адже переможці конкурсних номінацій отримують ексклюзивне право на безкоштовне або пільгове навчання у провідних вишах України.

 

Журі - це окрема розмова

Прочитати, прослухати чи передивитися до 500 робіт певної номінації – робота для ентузіастів, що закохані у дітей, та в змозі адекватно сприймати їх неабияку творчість. А визначити переможця серед безлічі цікавих робіт – це взагалі фантастичне завдання. Тому тут вже багато років працюють загартовані спеціалісти.

Команду журі номінації «Журналістська робота» очолював Олександр Холод,  доктор філологічних наук, професор Київського національного університету культури і мистецтв.

Журі номінації «Газета» керувала  Наталія Чиренко, головний редактор журналу «Методист».

«Літературні твори» оцінювали під началом Михайла Сидоржевського,  голови Київської міської організації Національної спілки письменників України.

У номінації «Фоторепортаж» головував Володимир Тарасов,  фотокореспондент агентства «Укрінформ».

У номінації «Телефільм» — Сергій Заболотний, виконавчий директор студії документальних фільмів «Телекон».

У номінації «Радіоробота»  — Денис Жупник, радіоведучий «ХІТ-ФМ».  
Номінацію «Медіапроект» оцінювали під керівництвом Світлани Бут, головного спеціаліста відділу позашкільної освіти  Міністерства освіти і науки.

А у номінації «Інтернет-журналістика» головував Павло Кужеєв, головний редактор телеканалу «112».

 

Переможці

Усі члени журі бідкалися, що навіть попри важкі багатогодинні дискусії, результати конкурсу об’єктивними назвати важко. І все ж таки, стильні статуетки, цінні призи та дипломи були розподілені та вручені.

Найкращою газетою визнана «Неформат» із міста Бердянськ Запорізької області.

Найкращим «Інтернет-проектом» став сайт медіа-групи «Скрепка» ДГО «ЮнПресКлуб (Горлівка-Харків)».  

Найкращою радіопрограмою визнана робота гуртка «Школа радіоведучих» обласного Палацу дітей та юнацтва Чернігова.

За найкращий телефільм нагороду одержала  студія «Art-team» Київського Палацу дітей та юнацтва.

Найкращий медіа-проект зробила народна студія ТБ і преси  «Рожевий слон» із Добропілля Донецької області.

Найкращим літератором став Михайло Омельченко із Сєвєродонецька Луганської області, найкращим журналістом — Валерія Касьяр із Хмельницького, а найкращим фотожурналістом — Дар'я Бєльц із Кривого Рогу Дніпропетровської області.

 

І все ж таки – навіщо?

Навіщо потрібні фестивалі та нагороди – питання важке. За дипломи дітлахам не ставлять високі бали у школі, вони не котуються при прийомі на роботу, навіть виші зараз вже не орієнтуються на дитячі портфоліо при відборі абітурієнтів. За участь треба платити чималі гроші, а умови проживання та харчування за ці гроші не завжди такі, на які розраховуєш. Організація фестивалів теж не завжди на висоті, і тому, після нагороджень, керівники команд іноді пліткують про те, що все не те і не так! І взагалі ще питання: кому більше потрібні ці фести – керівникам, чи самим юнкорам.

Але є у цих зібраннях близьких по духу людей щось настільки привабливе, що рік за роком вчителі, керівники гуртків та просто закохані у дітей та дитячу журналістику люди,  приїжджають, спілкуються, обмінюються досвідом, показують себе та дивляться на те, що роблять інші. А талановита молодь саме тут знаходить друзів, пробує свої сили, набирається досвіду та корисних контактів перед стрибком у доросле журналістське життя.

Дивишся потім, через роки, на те, хто вибудовує наш інформаційний простір, і бачиш імена та обличчя вчорашніх юнкорів, що «засвітилися» як раз на таких ось фестивалях.

А ще можна передивитися свої нотатки за останні десять-п’ятнадцять років і побачити дуже цікаві речі.

На фестивалі «Будем вместе!» у 2006 році керівники зібралися за круглим столом, щоб обговорити проблему мови. Прямим текстом звучало, що Росія приділяє нам забагато уваги у цьому сенсі, що є дуже небезпечним. Вже тоді звучала проблема Криму. Гості із Молдови застерігали нас від недооцінки проблеми. І слово «війна» вже звучало у тих мирних розмовах… Тоді майже всі дійшли згоди, що мова не повинна нас розділяти, що нема різниці, хто якою спілкується, що треба вчити дітей толерантності. А розмови всі велися, звісно ж російською. Як і на усіх інших фестах протягом років. І ми таки недооцінювали проблему. І не вчили дітей її бачити. Ми були – толерантні. І таки отримали війну.

І ось весна 2016-го. І ми у Києві. І цей київський фест розмовляє майже стовідсотково українською! То нам таки була потрібна війна, щоб, врешті решт, згадати, що мова – це держава! І що ми, журналісти – є провідниками мови й таким собі залізним хребтом держави, коли відповідно відносимося до проблем. І що саме ми готуємо наше майбутнє, виховуючи з оцих галасливих, непосидющих, допитливих та авантюрних дітлахів – професійних журналістів. Тих самих журналістів, що сформують інформаційний простір держави у найближчі десять років...

 

Ірина Шевченко,

головний редактор журнала "Губернія" та медіа-групи «Скрепка»

На фото:

«Скрепка» на єкскурсии на телеканал СТБ с випускником нашого коллектива, журналистом СТБ  Дмитрием Литвоненко

На сцене – победители фестиваля «Пресс-Весна на Дніпрових схилах»

Команда Медиа-группы «Скрепка» - победитель в номинации «Интернет-журналистика»

 

1.JPG

 

2.JPG

 

3.JPG

 

4.JPG

 

5.JPG

 

6.JPG

 

 

 

 

 

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
Медіагрупа Скрепка

    Україна, м. Харків
    Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
    +38 (050) 96-56-629 (9:30 - 18:30)

Ми в соц.мережах: