Згодом її запрошують проводити літературні заняття в обласну бібліотеку. Так і був заснований проект «Літературна штольня», якому, до речі, 10-го червня виповнився рік. За цей час, проведений у Запоріжжі, поетеса ніби «перепрошила» свідомість, поглянула по-новому на все оточуюче. «Це місто допомогло мені розправити крила», – каже Олена.
Каліграми – дуже цікавий спосіб подачі віршів, їх у «Перепрошивці» десять. Олена Ольшанська наголошує на тому, що в історії літератури явище каліграм не нове. Вперше цей термін впровадив Гійом Аполлінер, французький поет. Він ще в 1918 році створив збірку, що мала назву «Каліграми. Вірші миру та війни». «Я десь бачила таку думку, – говорить поетеса, – що для митця слова у такі ось складні моменти, переламні моменти, навіть можна сказати, здається, що самого слова, як засобу вираження, вже стає замало. І хочеться йому надати якогось графічного втілення, якось підкріпити, додати чогось ще, підживити якось. Ну і власне мені ця думка близька. Виходить, що ті каліграми, які є у збірці, є візуальним образом, ключовим для конкретної поезії – це таке підсилення значення».
Перший розділ збірки – «Голка» – містить вірші, пронизані болем. Гострі та болючі, як голка, вони присвячені сумним подіям в Україні. Таким є вірш «Не моє. Не веселе. Не місто», присвячений Луганську, він передає весь біль, що накопичився у серці поетеси. До цього вірша є каліграма. На ній зображена перевернута шахта та рядки вірша, який можна прочитати за допомогою дзеркала. Задзеркалля – метафора, яка прослідковується протягом усього вірша. «Для мене вірші, – каже Олена, – це настільки інтуїтивна річ! Мені просто цей образ за натхненням, можна сказати, прийшов, і я детально не можу пояснити, чому саме так. Загалом, якщо так проаналізувати ситуацію, як я бачу зараз те, що відбувається, Луганськ конкретно, це нібито те саме місто, але трохи інакше. Війна змінила світосприйняття людей».
Другий розділ – «Нитка» – уособлює те, що поєднує та лікує. Третій розділ – «Шов» – це підсумки та філософські твори. «“Шов” – це як шрам, який залишається з тобою», – каже поетеса, але вірить, що ті шви та шрами, які нанесла війна, хай згодом, хай не скоро, але загояться.
У збірці є вірш «Суми». Мені стало цікаво, як саме вплинуло це місто на поетесу та її творчість: «Я була у цьому місті двічі на тренінгах з проектного менеджменту і спілкувалася з місцевими жителями. Вони, виявляється, говорять не СУми, а СумИ – наголос на останній склад, тому в мене вірш «СумИ». Цей вірш про один такий випадок, що був увечері. Ми прогулювались після насиченого тренінгового дня центральною вулицею. Вона у них називається Сотня, пішохідна. І там стояв під ліхтарем гітарист і співав пісню гурту «Машина времени». Вулиця була порожня, йшли тільки ми – так, здалеку. А він стоїть і співає, а інколи так піднімає голову і дивиться на ліхтар. І мені здалось, що нібито він співає серенаду цьому ліхтарю. Це був настільки красивий яскравий візуальний образ, і я десь таки зустрічала термін, що є фотографія, а є така графографія, або там вербографія – це коли за допомогою слова фіксується конкретний момент. Оце ось саме такий випадок. Просто про один вечір. Якщо говорити про те, яке значення для мене має місто СумИ, то тут, певне, не лише це місто, а ще й інші міста, в яких я побувала: це і Черкаси, і Миколаїв, і Одеса, і Херсон. З Харковом у мене окрема історія. Кожне з цих міст мені чимось подобається, в кожному є якась особлива, своя родзинка, за що я можу його полюбити. Якщо раніше, коли я жила на Луганщині, мало де подорожувала, любила лише свій регіон, то тепер, коли їжджу в інші міста, бачу таких чудових людей, і в кожному місті є щось, за що можна любити, я розумію, що моє серце може вмістити у себе всі міста».
У Олени є вірш, присвячений Одесі, але, на жаль, він не увійшов до збірки, бо на той момент її було вже відправлено у друк. Ось ці чотири коротенькі рядки, які передають атмосферу Одеси:
Коли у серці пустка й протяг,
І ліків не знайти від стресу –
Хапай рюкзак, сідай на потяг
І їдь в Одесу.
І, наостанок, про Харків: «У мене було в житті два моменти, – каже Олена, – коли я могла тут лишитись, але чомусь не лишалась, поверталась до Луганська знов. У мене до Харкова дуже теплі почуття».
Катя Бортняк, 15 років, школа №164
Спасибо )))