З перших секунд заходу стало зрозумілим, що в одному місці в призначений час зібралась єдина літературна родина, родина прихильників творчості українського поета, перекладача, прозаїка, громадського діяча.
Атмосфера була настільки домашньою, що навіть налаштування апаратури постало комічним етюдом: Сергій поцікавився про якість звуку, після чого запропонував розділити аудиторію на дві частини, так, щоб з одного боку сиділи поціновувачі приголосних звуків, а з іншого – голосних.
Одразу після встановлення аудиторією абсолютної тиші, Жадан розпочав подорож історіями кохання, дружби, часу, реальності та мрій. Щойно чергова частка поетичного шляху добігала кінця, оплески заповнювали простір. Здавалося, що ось-ось вийде та сама «жінка з чорним, як земля, волоссям», поштарка почне збирати «чужі адреси на серветках, рахунках»…
Можливо, кожен намагається подумки зрозуміти чужі переживання, розділити біль і радість. Таку можливість мали й учасники поетичного вечора, адже мінорного настрою додала розповідь Сергія про історію написання одного з нових віршів, який присвячується покійному бійцю АТО.
А далі були плани, плани, плани на майбутнє, які в першу чергу стосувалися підтримки українських солдатів.
До речі, перші звіти нового року Сергій Жадан вже оприлюднив на сторінках соціальних мереж.
І наостанок письменник все ж таки нагадав, що «Радість – це те, що дається з боєм…».
Аудиторія підтримала Жадана і більше години не хотіла відпускати його, тулячись у чергах за автографом, фотографією, добрим словом, на які сам автор був не надто щедрим.
Катя Логвінова, 16 років, гімназія № 152