22 октября 2018

Мрієте вирощувати геніїв? Тоді ці поради – саме для вас

209

 

Методист Ірина Шевченко пропонує ознайомитися із основами  сучасної концепції обдарованості, проблемами навчання та виховання обдарованих дітей, принципами створення спеціальних навчальних програм, а також – із основами професійної кваліфікації педагога чи вихователя для роботи з обдарованими дітьми. Поради з особистого досвіду.

 

 

Що таке обдарованість

Умови розвитку обдарованості

Основні  типи  обдарованості

Діагностика   обдарованості

Ментор для генія

Принципи формування змісту розвиваючих програм навчання

Методи та зміст навчання

Стратегії навчання

Загальні принципи виховання обдарованої дитини

Професійно-особистісна кваліфікація та принципи підготовки педагога для роботи з обдарованими дітьми

Ємпатія – як основний принцип виховання дитини

 

ЩО ТАКЕ ОБДАРОВАНІСТЬ

 

Людина народжується з визначеним набором анатомо-фізіологічних задатків. Це й швидкість психічних процесів, і особливості розвитку мозкових зон тощо.

Задатки кожної дитини з однієї сторони специфічні. Наприклад, від природи в значній мірі буде залежати, чи будуть у дитини в більшій мірі виявлятися здатності до точних або до гуманітарних наук.

З іншого боку, задатки багатозначні. У якій саме гуманітарній науці проявиться обдарованість дитини з гуманітарними задатками, у значній мірі залежить від конкретних особливостей її виховання.

Задатки є базою, на якій розвиваються здібності.  Які б не були від природи задатки, якщо їх не розвивати, ніяких здібностей не буде.

Обдарованість - якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї або іншої діяльності, що дозволяє людині легко, швидко, на якісно високому рівні здобувати необхідні для успішного виконання діяльності знання, навички й уміння.

Обдарованість виявляється як здатність до видатних досягнень у будь-якій соціально значимій сфері людської діяльності.

Обдарованість варто розуміти тільки як можливість досягнень. У відношенні дітей потрібно брати до уваги як ті здібності, що вже проявилися, так і ті, що можуть проявитися (тобто потенційні).

Найбільш сприятливий період для розвитку здібностей на базі задатків називається СЕНСИТИВНИМ.

Якщо в цей період  розвитку здібностей не відбувається, то, як правило, багато що вже дуже важко компенсувати, а іноді і просто неможливо.

Сенситивний період для кожної дитини особистий, але вважається, що він найчастіше припадає на раннє дитинство та інколи на перехідні періоди розвитку дитини: 7-8, 12-13, 16-17 років.

Саме тому найбільша увага при вихованні повинна приділятися дитині до 4-5 років та під час підліткової кризи.

 

УМОВИ РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНОСТІ

 

Обдарованість є результатом взаємодії багатьох факторів і не дорівнює високому коефіцієнтові інтелектуального розвитку, а отже, не визначається тільки винятковим інтелектом.

Обдарованість різноманітна, виявляється на різних рівнях і у всіх сферах життєдіяльності.

Соціально значущі досягнення неможливі без високо розвинутої здатності до творчості (креативності) і лідерства, внаслідок чого встає особлива задача виявлення і розвитку дітей із творчою та лідерською обдарованістю.

Кожен обдарований — індивідуальність, що вимагає особливого підходу, особливого середовища, яке включає фахову освіту, що виходить за рамки стандартного навчання.

Обдаровані діти розвиваються нерівномірно - десинхронно: математики часто відстають у спорті, поети – у математиці і т.д.

Нерівномірність, однобокість розвитку найчастіше не тільки зберігається протягом усього життя обдарованої людини, але і поглиблюється, породжуючи в неї ряд психологічних проблем. Розповсюджений вид десинхронії пов’язаний з розходженням темпів розвитку інтелектуальних і комунікативних процесів особистості.

Дуже часто обдарованість носить тільки тимчасовий характер.

Багато вундеркіндів — це саме діти з прискореним віковим розвитком, що має тимчасовий характер - з віком ці „зірки” помітно «усереднюються», тьмяніють.

Але в частини дітей з помітним випередженням розвитку яскрава обдарованість залишається на все життя, і є, таким чином, індивідуальною, стійкою характеристикою.

 

ТИПИ ОБДАРОВАНОСТІ

 

Виділяється два основних напрямки обдарованості:

 

  1. Спеціальна обдарованість

Створює можливість успіху у визначеній специфічній  діяльності.

 

  1. Загальна обдарованість

Відрізняється від спеціальної тим, що забезпечує успішність засвоєння широкого кола видів діяльності.

Діти, схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх відразу, але мати потенції до них у кожній з наступних областей або в їх сполученні:

- загальні інтелектуальні здібності,

- конкретні академічні здібності,

- творчі або продуктивні здібності,

- лідерські здібності.

 

РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ НАСТУПНІ ФОРМИ ПРОЯВУ ОБДАРОВАНОСТІ:

 

-  виняткова обдарованість: яскраві прояви, те, що „видно неозброєними очима” і що не залежить від умов, у яких живе дитина;

- «висока норма»: здібні діти, яким поталанило потрапити в гарні умови для розвитку, у силу чого вони і демонструють гарні результати;

- прихована обдарованість: діти не демонструють явного випередження однолітків у розвитку, обдарованість діагностується тільки досвідченими педагогами і психологами;

- «антивундеркіндний тип»: на перший погляд - інтелектуально загальмовані, асоціальні, замкнуті діти (типу Ейнштейна...), але насправді – вони дуже креативно, нестандартно сприймають світ й, не знаходячи порозуміння, тримають свої здібності „при собі”.

 

ОСНОВНІ  ТИПИ  ОБДАРОВАНОСТІ:

 

- інтелектуальна;

- академічна;

- інформаційна (в області комп’ютерної справи);

- соціальна;

- художня;

- креативна;

- психомоторна (спортивна)

 

ДІАГНОСТИКА   ОБДАРОВАНОСТІ. ЗАГАЛЬНИЙ ПІДХІД

 

Традиційне тестування не дозволяє відповісти на багато важливих питань, пов’язаних з виявленням і розвитком обдарованості. Людина розвивається, змінюється протягом усього свого життя, тому й обдарованість може розвиватися, запізнюватися зі своїм проявом або ж «завмирати». Вона може не виявлятися завжди та скрізь.

На зміну методам діагностики добору приходять методи діагностики розвитку.

Діагностика обдарованості проводиться не у вузькій зоні, пов’язаній тільки з задачами навчання, а в широкому просторі різних видів діяльності, у яких можуть проявитися здатності дитини.

Не варто використовувати словосполучення «обдарована дитина» у плані констатації (твердої фіксації) статусу даної дитини. Тому що вочевидь психологічний драматизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що її уславлюють як «обдаровану», на наступних етапах розвитку раптом об’єктивно втрачає ознаки своєї обдарованості.

Виходячи з цього, у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття «обдарована дитина» варто використовувати поняття «ознаки обдарованості», «дитина з ознаками обдарованості”.

Аналізуючи особливості поводження дитини, педагог, психолог та батьки повинні робити свого роду «допуск» на недостатнє знання про дійсні можливості дитини, враховуючи, що існують обдаровані діти, чию обдарованість вони поки не змогли побачити.

З іншого боку, обдарованість далеко не завжди можна відрізнити від навченості, або ширше – від високого рівня соціалізації, що є результатом більш сприятливих умов життя даної дитини.

Обдарованість конкретної дитини - значною мірою умовна характеристика.

Найкращі здібності дитини не є прямим і достатнім показником його досягнень у майбутньому.

Не можна закривати очей на те, що ознаки обдарованості, що виявляються в дитячі роки, навіть при самих, здавалося б, сприятливих умовах можуть або поступово, або досить швидко зникнути.

У школі переважає тенденція до, скажемо так, одномірного розуміння обдарованості. Це виявляється в орієнтації на один рівень (значне випередження однолітків по всіх предметах) і на один вид обдарованості.

Школа орієнтується переважно на інтелектуально обдарованих дітей, інші соціально значущі види обдарованості поки мало визнаються у школі. З цього виникає прихильність одному методу виявлення обдарованості — тестуванню рівня інтелекту, і одному підходові до змін у навчанні — збільшенню кількості завдань.

Необхідно розширити уявлення про обдарованість, для того, щоб включити у сферу діагностування та розвитку учнів усіх рівнів і видів обдарованості.

 

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

 

Ефективна ідентифікація обдарованості за допомогою якої-небудь одноразової процедури тестування неможлива.

Процес встановлення обдарованості не можна засновувати на єдиній оцінці (наприклад, на кількісних показниках, що характеризують індивідуальний рівень інтелектуального розвитку). Діагностична ситуація виявляється наслідком впливу багатьох факторів, тому рішення повинне прийматися з урахуванням знання причин, що призвели до тестових результатів.

Будь-яка форма добору (селекціонування) дітей на основі показників тестів інтелекту виявляється неспроможною з наукового погляду, оскільки тести інтелекту за визначенням не є інструментом діагностики обдарованості взагалі й інтелектуальної обдарованості  зокрема.

«Прохідні бали», що використовуються у тестах на інтелект, не мають під собою чітких теоретичних або емпіричних обґрунтувань.

Так, високі показники психометричних тестів інтелекту можуть свідчити усього лише про міру навченості (натренованості) і соціалізації дитини, але не про його інтелектуальну обдарованість.

У свою чергу, низькі показники по тесту креативності можуть бути зв’язані зі специфічною пізнавальною позицією дитини, але ніяк не з відсутністю в неї творчих здібностей.

Психометричні тести можуть використовуватися в якості одного з безлічі інших джерел додаткової інформації в рамках програми ідентифікації обдарованої дитини, але ні в якому разі в якості єдиного критерію для ухвалення рішення про те, що дана дитина є «обдарованою» або «необдарованою».

Навішування ярликів типу «обдарований» або «ординарний» неприпустимо не тільки через небезпеку помилок у діагностичних висновках.

Як переконливо показують дані досліджень, такого роду ярлики можуть досить негативно вплинути на особистісний розвиток дитини.

Замість одночасного добору, необхідно направляти зусилля на поступовий, поетапний пошук обдарованих дітей у процесі їхнього навчання за спеціальними програмами (у системі додаткової, наприклад, позашкільної освіти) або в процесі індивідуалізованої освіти (в умовах загальноосвітньої школи).

Виходячи зі сказаного, необхідно переважно застосовувати екологічно-валідні, м’які  методи психодіагностики, що зв’язані з оцінкою реального поводження дитини в реальній ситуації.

Для валідного діагностування може бути задіяний широкий спектр різних методів:

1)  комплексний характер оцінювання різних сторін поводження і діяльності дитини, що дозволить використовувати різні джерела інформації й охоплювати як можна більш широкий спектр її здібностей; проведення психодіагностичного дослідження з використанням різних психометричних методик у залежності від задачі аналізу конкретного випадку обдарованості;

2) тривалі ідентифікації (розгорнуте в часі спостереження за поводженням даної дитини в різних ситуаціях);

3) аналіз поводження дитини в тих сферах діяльності, що у максимальній мірі відповідає її схильностям і інтересам (включення дитини в спеціально організовані предметно-ігрові заняття, залучення її в різні форми відповідної предметної діяльності і т.д.);

4) використання спеціальних психодіагностичних тренінгових методів, у рамках яких можна організовувати відповідні розвиваючі впливи, знімати типові для даної дитини психологічні «перешкоди» і т.п.;

5) підключення до оцінки обдарованої дитини експертів: фахівців вищої кваліфікації у відповідній предметній області діяльності (математиків, філологів, шахістів, інженерів і т.д.). При цьому варто мати на увазі можливий консерватизм думки експерта, особливо при оцінці продуктів підліткової та юнацької творчості;

6) оцінка ознак обдарованості дитини не тільки стосовно актуального рівня його психічного розвитку, але і з урахуванням зони найближчого розвитку (зокрема, на основі організації специфічного освітнього середовища зі створенням для даної дитини індивідуальних програм навчання);

7) організація різних інтелектуальних і предметних олімпіад, конференцій, спортивних змагань, творчих конкурсів, фестивалів, оглядів і т.п.

 

ДІАГНОСТИКА ВІДПОВІДНО ДО ТИПІВ ОБДАРОВАНОСТІ

 

ІНТЕЛЕКТУАЛИ

Мають досить значні, глибокі знання, вміють самостійно їх одержувати — самі читають складну літературу, можуть навіть критично поставитися до тих або інших джерел; точно і глибоко аналізують навчальний і пізнавальний матеріал, схильні до філософського осмислення матеріалу.

Успішність інтелектуально обдарованих учнів не завжди збігається з рівнем їхніх здібностей: серед інтелектуалів є і блискучі учні, а є і „трієчники”, і навіть такі, що не встигають. Тут усе визначається не самим по собі інтелектом, а відношенням до навчання і взагалі до школи.

Блискучі учні найбільш до вподоби вчителям, але це не завжди на користь дитині. У  школі безжально „експлуатують” їх здібності на безлічі олімпіад, що завдає дитині шкоди, бо позбавляє вільного часу та примушує справджувати безмежні надії та амбіції дорослих. У крайніх випадках, коли дорослі не помічають дитячої напруги, „відмінники” та „медалісти” ненавидять школу, не хочуть туди йти, відчувають себе „загнаними у куток”.

Інтелектуали, що не мають достатньої мотивації до навчання, видаються вчителям мало не циніками, їх часто називають „вискочками”, звинувачують в гордовитості, зухвалості та надмірній самовпевненості. У крайніх випадках таке ставлення може зовсім відбити дитині бажання вчитися та досягати успіхів, або навіть спричинити комплекс неповноцінності.

У позашкільному закладі такі діти знаходять себе у технічних гуртках як винахідники, у гуртках соціальної спрямованості (наприклад, як юні журналісти чи шахісти), а також у Малій Академії Наук, де отримують навички дослідницької роботи з матеріалом; тощо.

Але буває й так, що „загнані у куток” інтелектуали шукають розради у гуртках, далеких від напрямку їх обдарованості, тому керівникам треба мати вичерпні відомості про таку дитину.

 

АКАДЕМІКИ

На перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цього типу обдарованості, насамперед, уміють блискуче засвоювати знання, тобто вчитися.

Є учні з широкою здатністю до навчання.

Є учні, у яких підвищені здібності до навчання виявляються лише в одній або декількох близьких областях діяльності (діти з академічними здібностями, скажемо, до точних або до гуманітарних наук).

„Академіки” - це завжди генії саме навчання, чудові майстри швидкого, міцного і якісного засвоєння. Але вони не схильні до креативності, їх найчастіше не можна назвати творчими особистостями. Вони засвоюють та відтворюють без привнесення особистого досвіду, думок та аналізу.

Вчителі таких дітей люблять, однак однолітки найчастіше вважають „зубрилками”

Ці діти найяскравіше проявляють себе у школі при засвоєнні предметів.

У позашкільному закладі такі діти не завжди знаходять себе, якщо тільки не мають додаткових вподобань та хобі.

 

ХУДОЖНИКИ

Виявляються у високих досягненнях у художній діяльності — музиці, танцях, живопису, скульптурі, сценічній діяльності тощо.

Мають чи то одну специфічну обдарованість, чи то декілька здібностей, що, як правило, проявляються яскраво та наочно.

У школі ці діти не завжди помітні, бо найчастіше не вражають знаннями, не мають значної мотивації навчання, живуть у своєму світі.

„Художники” – це якраз ті діти, що займаються у гуртках позашкільних закладів, досягають значних успіхів у творчих конкурсах та становлять найбільш кількісну когорту дітей, внесених до банку обдарованих.

Не дивлячись на їх успіхи, вони ранимі, потребують значної уваги, спеціальних програм для розвитку, психологічної корекції тощо.

 

КРЕАТИВИ

Обдарованість виражається в нестандартності мислення, в особливому, часто несхожому  на інші погляді на світ, у тім, що поет назвав «лица необщим выраженьем».

Цей тип обдарованості дуже важко виявляється в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виразити себе.

Більш того, вчителі, незважаючи на всі заклики до творчості, не розуміють їх, а у ряді випадків  недолюблюють цих учнів, тому що вони майже завжди дуже важкі в шкільному житті: їхня підвищена незалежність у судженнях, повна зневага до умовностей (у тому числі й у побуті) і авторитетів, створюють у вчителів при роботі з такими учнями великі проблеми.

Учні з цим типом обдарованості не особливо добре навчаються, й на те є багато причин:

- і знижена мотивація до засвоєння (придумати своє особисте їм буває легше, ніж засвоїти готове);

- і власний, іноді дуже незвичайний пізнавальний світ, у якому не завжди є місце шкільним урокам;

- і негнучка позиція вчителів, що призводить до непорозумінь та конфліктів.

Вчитель, щоб оцінити оригінальність, нешаблонність цих дітей, повинен сам володіти, якщо вже не власною креативністью, то хоча би достатньою широтою поглядів, відсутністю стереотипів у мисленні й у роботі.

Творчість виявляється в прагненні людини вирватися за межи «заданого», що не стимулюється навколишньою ситуацією. Креативи вміють знайти кілька варіантів нестандартних рішень, вирішуючи звичайнісінькі задачі, але при умові, що їх не ставлять у часові рамки і не виставляють аніяких додаткових організаційних умов...

В останнє півстоліття дуже поширився розгляд «творчої обдарованості» як самостійного виду обдарованості. Це базується на ряді  протиріч у самій природі здібностей і обдарованості, що знаходять висвітлення в парадоксальній феноменології:

людина з високими інтелектуальними здібностями може не бути творчою особистістю;

і, навпаки, нерідкі випадки, коли менш навчена і навіть на перший погляд менш інтелектуально-здібна людина є яскраво-творчою.

Розглянемо класичний приклад.

Гоген і Піросмані явно поступаються майстерністю малюнка художникам, що роблять копії. Разом з тим вони входять у плеяду найбільших художників, що дали людству своє бачення світу, тобто ТВОРЦІВ.

Цім дітям важко й у позашкільному закладі, бо найчастіше й у гуртках немає для них умов, немає особливих програм діагностування та розвитку. Вони можуть займатися чим завгодно, але все роблять по-своєму, тому й у керівника гуртка можуть породжувати нерозуміння, не сприяння. Вони потребують уваги більше, ніж інші, але ця увага не може бути наочною, демонстративною та відвертою.

Тут важлива тактовність, емпатичні методи спілкування, надання можливостей проявити свою фантазію та схильність до нестандартних рішень.

 

ЛІДЕРИ (синоніми -  «організаторські здібності», чи «соціальна обдарованість»)

Здатні розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні відносини, керувати ними. Лідерська обдарованість припускає досить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна і добре розвинута інтуїція, емпатія (розуміння почуттів і потреб інших людей, здатність до співпереживання, „входити до проблем”).

У багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається і яскраве почуття гумору, що допомагає їм подобатися іншим людям.

У багатьох школярів з яскраво вираженими лідерськими здібностями інтерес до шкільного навчання недостатній, і їх неабиякі лідерські можливості реалізуються в діяльності не тільки далекої від школи, але й іноді прямо з нею конкуруючої.

Багато учнів з цими здібностями не мають достатньої шкільної мотивації, і, володіючи сильним характером і незалежністю, відверто нічого не роблять у школі.

Неможливість завоювати статус лідера в школі веде їх на вулицю, де вони стають лідерами антисоціальних угруповань. Такі учні часто розглядаються вчителями тільки як пересічні хулігани, що викликає з їх боку відповідне негативне відношення. Усе це ще більше підсилює проблеми цих учнів та їхніх вчителів.

У позашкільному закладі для таких дітей створені так звані «клуби лідерів». Однак, такі діти можуть опинитися у будь-якому гуртку й спричинити конфлікти, якщо не розгледіти та не врахувати їх специфічні здібності та схильності.

       

СПОРТСМЕНИ     

Їхні здібності теж легко діагностуються, вони очевидні.

Хоча учні зі спортивною обдарованістю далеко не часто добре вчаться, й тому не користуються повагою з боку вчителів, це зв’язано, насамперед, з недостатком часу і належної мотивації, а не з низькими інтелектуальними можливостями.  Якщо у школярів, що захоплюються спортом, створити відповідну мотивацію, тобто настрій, то вони, як правило, можуть вчитися відмінно, бо мають наполегливість та відповідальність за справу.

У позашкільних закладах до таких дітей теж необхідне особливе ставлення, бо часто вони не вміють адекватно спілкуватися з оточуючими, а з причини полегшеного відношення до набуття теоретичних та гуманітарних знань  можуть відставати від однолітків у розвитку інтелекту та креативності.

 

КОМПЮТЕРЩИКИ

Ці здатні годинами сидіти за своїм ПК.

Але дійсно обдаровані не стільки грають у «іграшки», скільки займаються проблемами програмного забезпечення й обслуговування машин. Вони самі створюють програмні продукти і з легкістю освоюють вже існуючі.

Як правило, спокійні, навіть інертні в звичайному житті, занурені у свій світ, неохоче спілкуються з реальними однолітками і взагалі мало пристосовані до звичайного побутового життя.  Можуть мати завищену самооцінку у віртуальному світі, відчувають себе володарем, якому усе дозволено. З таких і виходять злодії-хакери...

У позашкільних закладах для таких дітей поки що не створено відповідних умов, бо дуже повільно йде процес комп’ютеризації. Якби позашкільні заклади мали відповідну техніку, ці діти могли б створювати анімаційні фільми, телепередачі зі спец-ефектами, оформлювати газети та журнали, відеокліпи тощо...

Який він, геній?

Генія відрізняє надзвичайна відкритість до всього нового, незвичайного. Він не боїться нічого нового і несподіваного, а, навпаки, прагне цього.

Геній досить чуттєвий до краси в самому широкому сенсі цього слова. Він тонко відрізняє справжню красу від її імітацій і підробок.

Геній має незалежність поглядів і відсутність конформності – прагнення погоджуватися з більшістю. Він не боїться бути «білою вороною» і «вискочкою», не підлаштовується під більшість. Він завжди має власну думку і висловлює її.

Геній завжди оригінальний. Він висловлює оригінальні, нестандартні думки, робить такі ж вчинки і знаходить незвичайні рішення існуючих проблем.

Для генія не буває невизначених ситуацій. Будь-яка проблема для нього - розв’язувана, треба тільки зуміти знайти це рішення.

Геній надзвичайно активний, поняття лінощів для нього не існує.

Геній як правило дуже сильна особистість, його сила відчувається всіма і в усьому.

Геній не боїться труднощів, він переборює будь-які перешкоди на шляху до заповітної мети.

 

МЕНТОР ДЛЯ ГЕНІЯ

 

Спеціальні спостереження за обдарованими дітьми показують, що саму істотну роль у розвитку цих дітей грає так званий «ментор» (наставник).

Це людина, що спеціально займається дитиною, враховує її індивідуальні особливості і користується у вихованця надзвичайним авторитетом.

Таким ментором може бути й один з батьків, і вчитель, і керівник гуртка, і будь-яка інша людина, що має в потрібний (сенситивний) момент розвитку великий вплив на обдаровану дитину.

Основна задача наставника - на основі діалогу і спільного пошуку допомогти своєму підопічному виробити найбільш ефективну стратегію індивідуального розвитку, спираючись на розвиток його здатності до самовизначення і самоорганізації.

Значення роботи наставника (у якості значимого дорослого, шанованого і авторитетного фахівця) полягає в стикуванні індивідуальної своєрідності обдарованої дитини, особливостей його способу життя і реального світу.

Керівник гуртка позашкільного закладу ідеально підходить на роль ментора-наставника, але тільки за умов, що

- сам є яскравою особистістю,

- має необхідні знання щодо проблем обдарованості,

- вміє брати на себе відповідальність за обдаровану дитину.

 

ДІіяльність ментора

Для того, щоб розкрити усі можливості дитини, треба правильно організувати її діяльність з раннього дитинства. Таким чином, можна й у підлітковому віці корегувати розвиток здібностей.

Але сама по собі ніяка діяльність, нехай навіть сама корисна, методично бездоганно вибудована, ніяких здібностей не розвиває. Приклад непродуктивної діяльності – репетиторство. Воно має сенс при підготовці в інститут, але практично невідомі випадки, щоб репетиторство розвивало здібності.

 

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ

РОЗВИВАЮЧИХ ПРОГРАМ НАВЧАННЯ:

 

1) вивчення глобальних, основних тем;

2) інтеграція тем і проблем, що відносяться до різних галузей знань;

3) використання принципу міждисциплінарності;

4) розгляді задач «відкритого типу», тобто таких, що не мають єдиного й остаточного рішення;

5) дотримання принципу високого ступеню насиченості змісту навчання.

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ ПОВИННІ:

 

- розвивати продуктивне мислення високого рівня (розвиток творчого, критичного, абстрактно-логічного мислення і здатності до вирішення проблем), здатності до дослідницької роботи;

-  забезпечувати самостійність у навчанні (тобто організацію навчання як процесу, керованого самим учнем);

- стимулювати висування нових ідей, що руйнують звичні стереотипи і загальноприйняті погляди;

- заохочувати до роботи з використанням різноманітних матеріалів, способів і форм;

- розвивати здатності дітей до самопізнання і саморозуміння;

- виховувати в дітей повагу  до індивідуальних особливостей кожної людини;

- базуватися на принципах емпатії - допомагаючого стилю виховання, що у свою чергу базується на співпраці з дитиною, взаєморозумінні.

 

ЗМІСТ НАВЧАННЯ

 

Зміст повинен вибудовуватися навколо глобальних філософських тем; одна така тема може бути немов би фокусом розвиваючої програми одного навчального року. За своїм характером тема є аморфною, тобто вона не має чітких меж для вивчення, що дозволяє будувати навчання практично на будь-якому змістовному матеріалі, що відбирається з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів і вимог обов’язкової програми.

Вибір тієї або іншої глобальної теми для вивчення здійснюється з урахуванням вікових інтересів і особливостей змісту загальноосвітньої програми.

Саме тому навчання для дошкільників починається з вивчення глобальних тем «Походження» та «Структура». Молодших школярів цікавлять причини речей і явищ, особливості устрою світу, тому темами для вивчення в початковій школі є «Зміни», «Вплив», «Порядок». Кожна нова глобальна тема, що приходить на зміну старої, дозволяє на новому витку спирали, вже в іншому «ключі» повернутися до попередніх тем.

Дуже велика роль гіпотез у розвитку мислення дитини. Навчання повинне будуватися так, щоб діти самостійно висували велику кількість припущень у відношенні самих різних проблем, досліджували ці проблеми, накопичували факти, аналізували їх і в підсумку або підтверджували, або спростовували власні гіпотези.

Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знань, що виключає їх формалізм.

У позашкільному закладі програми роботи гуртків безумовно повинні базуватися на викладених принципах, бо метою їх діяльності як раз і є створення умов розвитку, зросту обдарованих дітей.

 

ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ ДЛЯ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

У ПОЗАШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ПОВИННІ:

 

1) включати вивчення широких (глобальних) тим і проблем, що дозволяє враховувати інтерес обдарованих дітей до універсального і загального, їхнє підвищене прагнення до узагальнення, теоретичну орієнтацію й інтерес до майбутнього;

2) використовувати в навчанні міждисциплінарний підхід на основі інтеграції тем і проблем, що відносяться до різних галузей знань. Це дозволить стимулювати прагнення обдарованих дітей до розширення та поглиблення своїх знань, а також розвивати  здатності до співвіднесення різнорідних явищ і пошуку рішень на «стику» різних типів знань;

3) припускати вивчення проблем «відкритого типу», що дозволяють враховувати схильність дітей до дослідницького типу поводження, проблемності навчання і т.д., а також формувати навички і методи дослідницької роботи;

4) у максимальній мірі враховувати інтереси обдарованої дитини і заохочувати поглиблене вивчання тем, обраних самою дитиною;

5) підтримувати і розвивати самостійність у навчанні;

6)  забезпечувати гнучкість і варіативність навчального процесу з погляду змісту, форм і методів навчання, аж до можливості їхнього корегування самими дітьми з урахуванням характеру їх потреб і специфіки їхніх індивідуальних способів діяльності;

7) передбачати наявність і вільне використання різноманітних джерел і способів одержання інформації (у тому числі через комп’ютерні мережі);

8) включати якісні зміни самої навчальної ситуації і навчального матеріалу аж до створення спеціальних навчальних кімнат з необхідним устаткуванням, підготовки спеціальних навчальних посібників, організації польових досліджень, створення «робочих місць» при лабораторіях, музеях і т.п.;

9) навчати дітей оцінювати результати своєї роботи за допомогою змістовних критеріїв, формувати у них навички публічного обговорення і відстоювання своїх ідей і результатів художнього творчості;

10) сприяти розвитку самопізнання, а також розумінню індивідуальних особливостей інших людей;

11) включати елементи індивідуалізованої психологічної підтримки і допомоги з урахуванням індивідуальної своєрідності, особистості кожної обдарованої дитини.

Однією з найважливіших умов ефективного навчання дітей з різними типами обдарованості виявляється розробка таких навчальних програм, які б у максимальній мірі відповідали якісній специфіці конкретного типу обдарованості і враховували внутрішні психологічні закономірності його формування.

 

СТРАТЕГІЇ НАВЧАННЯ

 

Система позашкільної додаткової освіти призначена для задоволення  індивідуальних соціокультурних та освітніх потреб обдарованих дітей, що постійно змінюються.

Ця система дозволяє забезпечити виявлення та підтримку, становлення та розвиток здібностей дитини поза межами загальноосвітньої школи.

 

Можна виділити чотири стратегії навчання, що можуть застосовуватися в різних комбінаціях.

Кожна стратегія дозволяє на різному ступені врахувати вимоги до навчальних програм для обдарованих дітей.

 

  1. Прискорення

Ця стратегія дозволяє врахувати потреби і можливості визначеної категорії дітей, що відрізняються високим темпом розвитку. Варто мати на увазі, що прискорення навчання виправдано лише стосовно збагаченого і тією чи іншою мірою заглибленого навчального змісту.

Прикладом такої форми навчання можуть бути експериментальні майданчики, творчі майстерні чи майстер-класи, що припускають проходження інтенсивних курсів навчання за диференційованими програмами для обдарованих дітей з різними видами обдарованості.

  1. Поглиблення

Даний тип стратегії навчання ефективний стосовно дітей, що виявляють екстраординарний інтерес стосовно тієї або іншої конкретної області знання або області діяльності. При цьому передбачається більш глибоке вивчення тем, дисциплін або областей знання.

Практика навчання обдарованих дітей у школах,  класах та гуртках з поглибленим вивченням навчальних дисциплін дозволяє відзначити ряд позитивних результатів: високий рівень компетентності у відповідній області знання, сприятливі умови для інтелектуального розвитку учнів і т.п.

Однак застосування заглиблених програм не може вирішити всіх проблем.

По-перше, далеко не всі діти з розумовою обдарованістю досить рано виявляють цікавість до якоїсь однієї сфері знань або діяльності, їхні інтереси носять широкий характер.

По-друге, поглиблене вивчання окремих дисциплін, особливо на ранніх етапах навчання, може сприяти «насильницькій» або занадто ранній спеціалізації, що наносить збиток загальному розвитку дитини.

Ці недоліки багато в чому знімаються при навчанні за збагаченими програмами.

  1. Збагачення

Відповідна стратегія навчання орієнтована на якісно інший зміст навчання з виходом за межи вивчення традиційних тем за рахунок установлення зв’язків з іншими темами, проблемами або дисциплінами.

Крім того, збагачена програма припускає навчання дітей різноманітним способам і прийомам роботи.

Таке навчання може здійснюватися в рамках традиційного освітнього процесу, а також через занурення учнів у дослідницькі проекти, використання спеціальних інтелектуальних тренінгів з розвитку тих або інших здібностей і т.д.

Вітчизняні варіанти інноваційного навчання можуть розглядатися як приклади збагачувальних програм.

  1. Проблематизація

Цей тип стратегії навчання припускає стимулювання особистісного розвитку учнів.

Фокус навчання в цьому випадку - використання оригінальних пояснень, перегляд наявних завдань, пошук нових змістів і альтернативних інтерпретацій, що сприяє формуванню в учнів особистісного підходу до вивчення різних областей знань, а також рефлексивного плану свідомості.

Як правило, такі програми не існують як самостійні (навчальні, загальноосвітні). Вони є або компонентами збагачених програм, або існують у вигляді спеціальних тренінгових позанавчальних програм.

Важливо мати на увазі, що дві останні стратегії навчання є найбільш перспективними.

Вони дозволяють максимально врахувати особливості обдарованих дітей, тому повинні бути в тій або іншій мірі використані як при прискореному, так і при заглибленому варіантах побудови навчальних програм.

 

Загальні принципи виховання обдарованої дитини:

 

-        з дитиною треба дуже багато спілкуватися, відповідати на усі її запитання;

-        просити дитину навчити чогось молодших друзів, бо навчаючи когось ми навчаємося самі;

-        не можна „спрямовувати” інтереси дитини на те, що особисто вам здається необхідним, хай сама вибирає напрямки розвитку;

-        не можна стримувати вибухи фантазії та діяльності, якщо тільки вони не заважають довкіллю;

-        ніколи не кажіть  дитині, що вона ні на що не здатна;

-        треба виховувати перш за все силу волі для подолання труднощів на шляху до мети;

-        не підводь дитину під якісь стандарти, перш за все не акцентуй на статеві особливості; тобто – не кажи дівчинці щось з традиційного набору „ти маєш гратися у ляльки”, а хлопцю – „твоє діло техніка”;

-        не роби проблему з того, що дитина у молодшому віці демонструє помірні успіхи у науках, згадай Ейнштейна, якого ще у 13 років вважали недоумкуватим;

-        якщо дитина має яскраві риси обдарованості та йому все легко дається з раннього віку – не розслабляйтеся: треба створювати для нього труднощі, навантажувати проблемними завданнями, бо його зацікавленість світом згасне, та ще небезпечніше те, що не отримає працелюбності;

-        всіляко заохочуй дитину до включення у суспільне життя;

-        не перестарайся, не забирай у дитини дитинства, роби для неї лише те, чого вона хоче та може, що їй цікаво, давай перерви, канікули, а також можливість самому спланувати свій робочий день.

 

Приклади загальновідомих методик виховання геніїв 

 

Педагогіка Монтессорі

Марія Монтессорі (1870-1952), педагог та лікар, Італія.

Вихователь – помічник, завжди допоможе порадою. Дитина повинна включатися у дорослу діяльність як рівна. Формування різновікових груп, де виховання йде не тільки „дитина-вихователь”, а й „доросла дитина – молодша дитина”. Вчити спочатку розуміти, а вже потім скорятися.

Метод Глена Домана

Глен Доман, американський педіатр.

Найкращий вчитель – мати!

Фізичний розвиток передує розумовому, тому – за письмовий стіл тільки після тренажерів.

Вальдорфська система

Рудольф Штейнер, філософ та педагог, Германія, початок ХХ століття,  створив особливий дитсадок у Штутгарті при фабриці „Вальдорф-Асторія”.

Акцент на розвиток творчих здібностей, духовний розвиток та виховання. Інтелект, вважають педагоги цієї школи, при таких умовах розвивається швидше. Абстрактне мислення у дитини розвивається тільки після 12 років, а до цього треба розвивати духовність.

 

ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНА КВАЛІФІКАЦІЯ ПЕДАГОГА

ДЛЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

 

Базовий компонент професійної кваліфікації педагогів для роботи з обдарованими дітьми  містить:

а) загальну професійну педагогічну підготовку - предметні, психолого-педагогічні і методичні знання, уміння і навички;

б) основні професійно значимі особистісні якості педагога.

Специфічний компонент професійної кваліфікації педагогів для роботи з обдарованими дітьми містить:

а)  психолого-педагогічні знання, вміння і навички, що є результатом активного засвоєння психології і педагогіки обдарованості;

- знання про обдарованість, її види, психологічні основи, критерії та принципи виявлення;

- знання про психологічні особливості обдарованих дітей, їх вікового й індивідуального розвитку;

- знання про особливості професійної кваліфікації фахівців для роботи з обдарованими дітьми;

- знання про напрямки і форми роботи з обдарованими дітьми, про принципи і стратегії розробки програм і технологій навчання обдарованих дітей;

- уміння і навички в області розробки та реалізації методів виявлення обдарованих дітей на основі ознак обдарованості;

- уміння і навички в області дидактики і методики навчання обдарованих дітей з урахуванням видів і особливостей обдарованості учнів, їхнього контингенту і конкретних умов навчання;

- уміння і навички психолого-педагогічного консультування обдарованих дітей, їх батьків і інших членів родини;

б) професійно-особистісна позиція педагогів, що дозволяє:

- не стільки успішно реалізовувати традиційний тип навчання  для обдарованих дітей, скільки успішно активізувати і розвивати дитячу обдарованість;

- не стільки керувати процесом навчання і контролювати його, як формувати мотивацію навчання;

в) професійно значимі особистісні якості педагогів:

- високі рівні розвитку пізнавальної і внутрішньої професійної мотивації,

- стиль емпатії у спілкуванні з вихованцем;

- внутрішній локус контролю;

- висока й адекватна самооцінка;

- прагнення до особистісного зросту.

Ці якості спрацьовують ефективно лише в системі та при умові, що робить людину педагогом - «бажанню жити в учні».

 

ПРОФЕСІЙНО-ОСОБИСТІСНА ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІВ

ДЛЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

 

Підготовка педагогів для роботи з обдарованими дітьми - стратегія, зміст, форми і методи - повинна забезпечувати становлення і розвиток як базового, так і специфічного компонентів їх професійної кваліфікації.

У процесі підготовки педагогів треба забезпечити формування не тільки відповідних умінь, але і розвиток якостей особистості, необхідних для роботи з обдарованими дітьми.

Специфіка такої підготовки фахівців вимагає обов’язково враховувати:

1) професійно-особистісну позицію педагогів;

2) комплексний (психолого-педагогічний і професіонально-особистнісний) характер підготовки педагогів;

3)  створення системи консультування і тренінгів. Саме в цій формі, як показує досвід навчання педагогів, їм легше усвідомити особистісні проблеми, що заважають їм у роботі. Ця форма ефективна для формування необхідних вчителеві навичок самопізнання, самоконтролю, а також потреби саморозвитку;

4) створення психолого-педагогічних умов (системи факультативів, гуртків, секцій) для розвитку професійної майстерності.

Ємпатія – як основний принцип виховання

Оскільки виховання та соціалізація дитини повинні передувати навчанню, формувати особистісно орієнтовану людину, здатну адаптуватися до навколишнього світу, займатися самовдосконаленням та самоосвітою, інноваційні методи виховання набирають особливої ваги. Одним з найбільш результативним сучасним методом виховання світові лідери педагогіки визнають ДОПОМОГАЮЧИЙ стиль соціалізації, заснований на ЄМПАТІЇ.

Эмпатія – співчутті, розуміння, здібності  вихователя регресувати до рівня потреб дитини й вірно розпізнавати ці потреби без домішок особистих психологічних проекцій.

Доросла людина не повинна боятися знову пережити жахи свого дитинства на новому, свідомому рівня, щоб змогти допомогти вихованцю подолати його проблеми. Треба вміти зрозуміти потреби вихованця та задовольнити їх («слухання третім вухом…» по Теодору Райку)

Для того, щоб зрозуміти дитину, дорослий повинен відділити себе від образу дитини, повинен автономізувати свою особистість.

На засадах автономії особистого «Я» й розвивається абсолютно новий – інноваційний – ДОПОМОГАЮЧИЙ стиль виховання.

Лейтмотивом реакції співчуття є принцип безумовної любові: «Я люблю тебе не зважаючи ні на що, й готовий задля тебе на жертви, бо ти не є заложником мого егоїзму…»

Принципи емпатії

  1. Повна заборона на рукоприкладство, психологічне приниження, придушення волі вихованця, моралізаторство, нав’язування йому своїх цілей, залякування гріховністю та різноманітними карами у майбутньому; заборона ЗЛИВУ на дитину особистих тревог, жахів та комплексів.
  1. Вміння пам’ятати особисті дитячі проблеми, тревоги та жахи дитинства; співвідносити їх з станом проблемного підлітка й обирати те рішення, яке б влаштувало вас у дитинстві.
  1. Вміння довіряти підлітку; розуміння, що сам він краще знає свої проблеми та потреби. Не бути впевненим, що ви краще знаєте його природу, та природу його проблем з тієї причини, «що самі у дитинстві були такими». Ваш досвід може не співпадати з його досвідом, не мати до нього ніякого відношення. Ваші бажання та схильності можуть бути йому невідомі та незрозумілі, тому що змінилися умови та зовнішні вимоги до людини.
  1. Вміння замість того, щоб наказувати, використовувати судження з поясненням негативного становлення до дій підлітка, у яких немає й натяку на негативне ставлення до самої дитини:

 «Ти підвів мене, тепер у мене неприємності. Але я не серджуся, я розумію, що в тебе були причини так повестися...».

  1. Вміння вислуховувати вихованця, проникатися його проблемами, відповісти на його питання, дати пораду. Ніколи не відмахуватися від дитини: «Мені зараз не до тебе!»
  1. Вміння бачити неадекватний стан дитини, його потреби та бажання та реагувати відповідно-демонстративним бажанням зрозуміти та допомогти.
  1. Відноситися до дитини з безумовною любов’ю, без умов типу: «Я буду до тебе добре відноситися, якщо ти...». Треба любити хуліганів, невстигаючих, затовстих, хвастунів, брехунів, гордовитих та пихатих, підлабузників та «хамів»...

У БУДЬ ЯКІЙ ситуації вихователі знаходять можливість сказати будь якій дитині: «Я все одно добре ставлюся до тебе. Я поважаю тебе не зважаючи ні на що. Я розумію, що ти просто помилився. Ти не дочекаєшся, щоб я позбавився тебе. Я вірю, що іншим разом ти зможеш краще. Я вірю, що ти не хотів нічого поганого, просто так склалися обставини. Я вірю, що ти зможеш справитися з цією проблемою, в мене самого було щось подібне... Ти не віриш, що тебе люблять? Але ж я поза сумнівом люблю тебе!».

Стиль емпатії припускає, що вихователі повинні слугувати дитині, повинні розбиратися у причинах його емоційних конфліктів та спокійно переносити періоди регресу у його розвитку.

Оскільки спілкування з однолітками у підлітка серед основних цінностей, треба враховувати не тільки умови у сім’ях вихованця, але й характер неформальної групи, у якій він перебуває поза межами учбового закладу. Визначивши, що приваблює там підлітка, можна змоделювати спілкування в позитивних групах у самому навчальному закладі.

Ще важливішим для підлітка є самооцінка його особистості та оцінка з боку оточуючих. Він гостро потребує схвалення себе та своїх дій, що може підняти його рейтинг у групі однолітків. Найбільш діти ненавидять тих вихователів та викладачів, що дозволяють собі як би між іншим зробити чи сказати щось таке, що знижує рейтинг дитини серед друзів.

Психологічні тренінги, диспути, родинні вогники, індивідуальні бесіди за принципом «рівний-рівному» - повинні бути у системі. Це створює для вихованців атмосферу доброзичливості, допомоги, турботи про його потреби.

 

Ірина Шевченко,

методист вищої категорії

 

 

Література

Бех І. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. – 2000. – № 1. – С. 10-13.

Бєляєва Н., Савенков О. І. Обдаровані діти у звичайній школі / / Народна освіта. - 1999 .- № 9.

Вербицкий А.А., Бакашева Н.А. Проблема трансформации мотивов в контекстном обучении. (Інет)

Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. – М: Совершенство, 1998. – 52 с.

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

Давидова Г. А. Дорога в майбутнє. Про сучасних теоріях креативності та обдарованості / / Психологічний журнал. - 1999 .- № 3.

Дружинин В.Н. Диагностика общих познавательных способностей. (Інет)

Зырянова Н.А. Психологические аспекты одарённости детей и подростков. (Інет)

Иващенко Н.А. Одарённые дети и амбиции взрослых. (Інет)

Ильясов И.И. Новый взгляд на умственное развитие и развивающее обучение. (Інет)

Кремень В. Філососфія освіти XXI ст. // Освіта. – 2002. – № 58. – С. 2.

Леитес Н.С. К 100-летию со дня рождения Б.М.Теплова. Широта одарённости, призвание, судьба. (Інет)

Матюшкін А. М. Концепції творчої обдарованості / / Питання психології - 1989 .- № 6.

Обдаровані діти: Пер з англ. / Заг. ред. Г. В. Бурменской і В. М. Слуцького В.М. - М.: «Прогрес», 1991.

Словник практичного психолога / Укл. Головін С. Ю. - Мінськ: Харвест, - 1998.

Степанов В. Р. Психологія обдарованості дітей і підлітків / / Питання психології. - 2000 .- № 3.

Чарлтон Э. Возрастная и педагогическая психология. Основные принципы обучения здоровому образу жизни. (Інет)

Шумакова Н.Б. Развитие творческого потенциала личности школьника. Междисциплинарный подход к обучению одарённых детей. (Інет)

Юркевич В.С. Личность и проблемы одарённого ребёнка. (Інет)

 

 

 

 

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
Медіагрупа Скрепка

    Україна, м. Харків
    Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
    +38 (050) 96-56-629 (9:30 - 18:30)

Ми в соц.мережах: